Творчим натхненням для цього матеріалу стала стаття Ірини Федорів під назвою «Адвокати зрадників: імена, які треба запам’ятати перед наступними виборами», яка була опублікована в експертному бізнес – виданні «Who is Who» (оригінал статті)
Так, «Who is Who» починають з того, що їхнє видання ніколи не було про політику, однак, у вказаному матеріалі, зовсім не двозначно, деякі українські адвокати, які захищали людей за «непопулярними статтями», або захищали «не популярних політичних особистостей», прямо ототожнені зі своїми клієнтами і мало не записані до рангу «зрадників Батьківщини».
Логіка статті проста: захищаєш людину, яку звинувачують у державній зраді – сам зрадник.
Тема ця не нова, «все подібне і достатньо очевидне». Однак психічно хвора людина тому і перебуває у будинку скорботи, бо медсестру від столу не відрізняє. Тому пропонуємо розібратися, бо скоро з такими наративами за вбивство з використанням ножа вже почнуть пред’являти претензії фірмі «Boker».
Отже, почнемо з простору, де все це відбувається і з тих, хто у цьому бере участь – держава і громадянське суспільство.
Будь-яка держава має періоди створення, розвитку, припинення існування. Крім цього, держава завжди знаходиться або у стані миру, або у стані війни.
Сукупність людей у державі утворюють те саме громадянське суспільство, погляди якого змінюються залежно від того, який період переживає країна, у якій вони живуть: мир чи війна. Наприклад, під час війни на території активних бойових дій гроші мало що коштують, а закони не працюють, у мирному суспільстві – навпаки. У мирному суспільстві закони працюють, і не важливо – погано чи добре, а гроші мають реальну вартість.
В основі будь-якої держави лежить суспільний договір, який породжує правила відносин у ньому. Цей суспільний договір фактично і створює державу, у якій потім суспільство перебуває у різних станах та часах. І цей суспільний договір – Конституція, Декларація незалежності – незмінний, а всі люди прагнуть цей суспільний договір виконувати. Саме незмінність суспільного договору, наприклад, у вигляді Конституції, дає суспільству впевненість у тому, що є правила гри, і ці правила є незмінними.
Разом з тим, громадянське суспільство так влаштоване, що воно не бажає брати на себе відповідальність, тому утворює органи (найнятих менеджерів), які керуватимуть державою. І коли щось відбувається, то громадянське суспільство спрямовує свій погляд до тих, кого воно обрало, до тих, хто був обраний відповідати за керування цією державою. У такому разі політика – це і є відповідь влади на запити громадянського суспільства.
Наведемо приклад одного з наративів, який став популярним у XXI столітті. У цей історичний період було зроблено все для того, щоб виникла певна замісна філософія – якщо ви хочете безпеки, то пожертвуйте своєю свободою! Після трагічних подій у США 11 вересня 2001 року Голлівуд зняв величезну кількість фільмів, які створили умови, що дозволили читати листування громадян США – все виключно у рамках боротьби з тероризмом. У результаті виник конфлікт між державою та громадянським суспільством, яке вимагало виконання Основного закону.
Багато років тому наші колеги з Ізраїлю брали інтерв’ю у колишнього директора Моссада (Відомство розвідки та спеціальних завдань). Журналісти поставили йому питання: «Моссад же всіх «підслуховує», а як же порушення прав громадян Ізраїлю?». На що інтерв’юйований вкрай здивувався і відповів, що у законі все написано, коли і за яких обставин можна щось робити. Тобто колишній директор Моссада був здивований, як можна трактувати закон у свою угоду. І з його погляду для дотримання безпеки суспільства не обов’язково жертвувати його свободою та порушувати права громадян.
Порушити права будь-якого громадянина можна тільки у тому випадку, коли є незаперечні докази його провини, і лише у тому випадку, коли ця людина своїми діями становить загрозу для всього суспільства.
Саме тому, коли ми говоримо про порушення прав громадян, ми повинні пам’ятати, що існує Основний закон та правила, які дозволяють громадянину захистити свої права, а для захисту цих прав у будь-якій цивілізованій державі існує інститут адвокатури.
Тому ЗМІ дозволяють собі давати оцінку діяльності якоїсь професійної групи, наприклад адвокатурі (як у випадку з 24 каналом), і необхідно розуміти, що це погляд крізь призму емоцій у той чи інший момент часу (наприклад, у період війни), і нічого спільного з інтересами громадянського суспільства такий погляд немає.
Чого приховувати — капіталістична економіка та політичний маркетинг накладають свій відбиток на відносини громадянського суспільства та держави. Щодня ми бачимо у ЗМІ новини про величезну кількість викриттів різних державних чиновників, і не лише в Україні, а й в усьому світі. З чого висновок очевидний: не всі чиновники кришталево чесні люди, і коли вони реалізують повноваження, надані йому державою, то теж дивляться на все крізь призму своїх інтересів – маніпулюють законом, статтями Кримінального кодексу, а коли держава перебуває у стані війни – намагаються привласнити собі максимум повноважень для ефективнішого вирішення своїх (зокрема і меркантильних) задач.
Тому, коли ЗМІ пишуть, що в Україні адвокати нібито не повинні «захищати зрадників», то це вже гранична точка, бо провину людини може встановити лише суд, а до вироку суду (який набув чинності) людина – підозрювана чи обвинувачена. Більш того, закон вимагає обов’язкової присутності та участі адвоката у подібного роду судових розглядах.
Уявімо, що завтра всі адвокати в Україні відмовляться захищати підозрюваних у державній зраді. Результат очевидний – таку людину (якщо вона справді винна) неможливо буде закликати до відповіді за скоєний нею злочин. А якщо ця людина не винна, а недобросовісні правоохоронці використовують своє службове становище для власних інтересів – така людина має бути виправдана, і без кваліфікованої допомоги адвоката це буде неможливо.
По суті, якщо якась група осіб (правоохоронців) бажає отримати більше повноважень, ніж їм належить, то страждатиме все суспільство, бо безкарність породжує нові злочини.
Тому підхід до таких питань необхідний виключно юридичний, а не політичний, і керуватися необхідно не гаслами, а законом, бо українські чиновники (як і чиновники в інших країнах) є далеко не святими і часто використовують свої повноваження на користь комерційних структур.
Уявіть собі, що якийсь недобросовісний чиновник на догоду своїм інтересам вирішив звинуватити вашого батька у зраді Батьківщині. А ваш батько, насправді, є патріотом України, але має магазин у центрі міста, а хтось хоче цим магазином заволодіти, для чого використовує недобросовісних правоохоронців. Куди б ви пішли у цей момент часу? Виключно до інституту адвокатури! Можливо, хтось вважає, що його врятують хабарі, але очевидно, що це лише посилює відносини між суспільством і державою, і наступного разу хабар уже не допоможе.
Таким чином, існує тільки одні ліки – необхідно спиратися на факти, норми Конституції (того самого суспільного договору, який має бути незмінний), розбиратися у кожній ситуації досконало замість того, щоб дивитися на питання політично.
Тому, на наше глибоке переконання, наративи, які просуваються до суспільства через такі статті, що була опублікована на 24 каналі, ведуть Україну не у бік Європи, а у бік імперської Росії.
Хтось має сумніви? Що ж, наведемо кілька історичних прикладів.
Ні для кого не секрет, що, наприклад, Петро I вважав усіх адвокатів товаришами злодіїв і душогубів . У джерелах про відвідання Петром I Англії у 1698 повідомляється, що, відвідавши Вестмінстер-Холл (суд), Петро I побачив там адвокатів у мантіях і перуках. Він запитав: «Що це за народ і що вони тут роблять?». «Це все законники, Ваша Величність» – відповіли йому. «Законники? – здивувався Петро. — Навіщо вони? В усьому моєму царстві є лише два законники, і то я вважаю, що одного з них треба повісити, коли повернуся додому». Російський імператор Микола I теж далеко не пішов у поглядах від свого попередника і з такою ж упевненістю говорив князю Голіцину, який відстоював необхідність запровадження адвокатури: « Ні, князю, поки я царюватиму, Росії не потрібні адвокати. Проживемо і без них».
А тепер давайте звернемо погляд у сучасну Росію, де людей садять у в’язницю за лайки в Інтернеті та заклик до миру, а не до війни. Ні для кого не секрет, що у сучасному російському суспільстві адвокатура вже давно носить номінальний характер, там за адвоката та суддю вже все вирішено тими, «хто згори» — адже як звучить у популярній пісні В. Висоцького «жираф великий, йому видніше».
Невже ті, хто просуває в українському суспільстві наратив «адвокат зрадника теж зрадник» бажають жити у такій країні, як Росія? Ми щиро бажаємо вірити, що ні. Тому ми впевнені, що наявність незалежної адвокатури — це завжди ознака цивілізованості держави і щиро бажаємо Україні йти лише цим шляхом.
Джерело: «Who is Who»