Якось один погонич віслюків звернувся до Ходжі Насреддіна:
— О, наймудріший, поясни мені одну річ, бо інакше я збожеволію. Мені дали десять віслюків, щоб перегнати їх до іншого міста, і я вирушив у дорогу. Перед початком я їх перерахував — було десять. Я сів на одного з них, і ми рушили. По дорозі я вирішив знову їх перерахувати — на мій жах, їх стало дев’ять. Тоді я зупинився на перепочинок, зліз із віслюка, і знову перерахував — знову десять! З полегшенням рушив далі, але щойно знову захотів перерахувати — знову дев’ять! І так кожного разу: в дорозі — дев’ять, на привалі — десять. Поглянь сам, о Насреддіне, і скажи, скільки ослів ти тут бачиш?
— Одинадцять.
Саме з такої притчі починається стаття в газеті «Нерозкриті злочини». Чому для вступу було обрано саме її — стає зрозуміло після ознайомлення з текстом. У країні, де про «кротів» із СБУ забувають за добу, а про Коломойського згадують лише при подовженні арешту, ім’я вченого Олега Мальцева не зникає з заголовків уже пів року. Чому?
Там, де немає доказів — починається «шоу»?
142 публікації, сотні ярликів, звинувачення у сектантстві, проросійських поглядах і… тощо. Навіщо все це? Щоб суд не наважився піти проти натовпу, який сам же медіа-котел і розігрів?
Але про все — по черзі.
Ні для кого не секрет, що в Україні затримання посадовців різного рівня, а також інші «сенсаційні викриття» найчастіше супроводжуються гучними заголовками у ЗМІ та на різноманітних інтернет-ресурсах.
Зазвичай новина живе день-два, а далі вже нікому не цікава. Когось затримали, взяли під варту, далі — офіційне розслідування, суд. Часто такий суд нічим не закінчується. У будь-якому разі — новина довго не живе, хоча спочатку було «дуже голосно».
Наприклад, 12 лютого 2025 року, за повідомленням СБУ, було затримано «топ-крота» у керівництві відомства, який працював на ФСБ. Затримання провів особисто керівник СБУ України. За офіційною версією досудового слідства, було зафіксовано 14 епізодів протиправної діяльності «топ-крота», і сам голова СБУ входив до складу слідчої групи та керував операцією. Із короткого відео судового засідання також стало відомо, що підозрюваний визнає свою вину, стверджуючи, що працював на ФСБ з 2018 року.
Така новина як то кажуть усім новинам новина! І рівень посадовця СБУ, який за версією слідства виявився «кротом», і його особисте затримання головою СБУ України.
Однак, пропонуємо вам провести невеличкий експеримент: введіть у пошуковику «затримання топ-крота». Вам видасть масу новин. Однак, усі вони датовані 12, максимум 13 лютого 2025 року.
Тобто така «топ»-новина прожила в інформаційному просторі лише 1 день! Ви не знайдете «продовження історії». Українські ресурси видали сенсацію — і забули. Хоча, без сумніву, це був мегаінформаційний привід.
Ще цікавіше — ви не знайдете жодних інтерпретацій цієї новини (могли б уже за звичкою приписати «топ-кроту» багатоженство, відвідування храмів РПЦ і т.д.). Також ви не побачите й осуду цього «крота» в медіапросторі — просто новина і тиша. Як кажуть — «нема вогню».
«Вогню» нема і в новинах про затримання українського олігарха Ігоря Коломойського. Хоча він — фігура загальнонаціонального масштабу. Останні два роки іноді з’являються новини про продовження йому тримання під вартою. І все.
Тобто «суд громадської думки» в таких випадках чомусь не спрацьовує. Чому?
Бо цей «суд» не існує сам по собі — його треба постійно підживлювати, тримати у тонусі, щоб суспільство кипіло. Без «дров» у цю піч — вона згасає.
Проте не згасає вона у справі українського науковця Олега Мальцева. Ось уже пів року, як «полум’я» палає.
6-7 серпня 2024 року (за 3 тижні до арешту Мальцева) в мережі, включно з англомовними ресурсами, з’явилася купа гнівних статей, що український учений — злочинець і його потрібно негайно арештувати.
Для всіх давно очевидно, що, якщо починається цькування будь-кого в мережі Інтернет, — це підготовка громадської думки під майбутні події, наприклад, арешт, звільнення неугодного чиновника з посади, вибори тощо.
Чому це важливо? Як казав італійський соціолог Массимо Інтровіньє:
«У сучасному суспільстві існують два суди — юридичний та громадської думки. Ви можете виграти перший, але якщо програєте другий — суспільство все одно вважатиме вас винним».
Відомо, що за Мальцевим «полювали» майже 2 роки. Спочатку ДБР, потім Нацполіція, далі — СБУ, куди справу перекинули 8 травня 2024 року через її безперспективність.
Через кілька днів після арешту Олега Мальцева українські ЗМІ, а також українські та зарубіжні Інтернет-ресурси наче з ланцюга зірвалися: з медіапростору полилася маса статей, у яких Мальцева називали «сектантом-зрадником», «проросійським тамплієром» і т.д.
Інформаційна дикість була така, що в більшості людей склалося чітке враження — це замовлення. На це звернули увагу навіть у Брюсселі.
Пам’ятаєте, раніше ми писали, що навіть топ-новина не живе понад 24 години? Ну, затримали якогось Мальцева в Одесі, написали про це, та й забули. Хто він такий, щоб продовжувати цю тему? Адже не рівня Коломойському чи колишньому голові української податкової Насірову і вже точно це не рівень викриття вищого посадовця СБУ, який працював на ФСБ!
Проте, не тут-то було.
У період із початку серпня 2024 року (ще ДО арешту Мальцева) до сьогодні ми знайшли (і це тільки те, що індексується) 142 публікації про те, який Мальцев лиходій і зрадник Батьківщини. Усі публікації являють собою ядрений заміс звинувачень у сектанстві, псевдонауковості, проросійських поглядах, планах на захоплення Одеси, утримання (ух-ти!) гарему, а також звинувачень у тому, що Мальцев — тамплієр (куди ж без цього).
Навіщо це потрібно? Юристи пояснюють це просто — коли у сторони у справі немає доказів, вона переходить на особистості. Тобто ідея була в тому, щоб створити навколо Мальцева такий медіафон, щоб жоден суддя не посмів його виправдати або відпустити з-під варти.
Як заявила нещодавно адвокат Мальцева — у справі нічого немає: ні зв’язку з країною-агресором, ні роботи на ворожі спецслужби. Тобто справа Мальцева — це велика мильна бульбашка, яку хтось продовжує активно роздмухувати в мережі Інтернет.
Отже, маємо очевидне: медіакампанія проти Мальцева — це замовлення. Але хто його замовив?
Не так давно «журналістка-фрілансерка» Марія Ковальова, яка ще у 2014 році провалила замовлення проти Мальцева, публічно заявила, що до неї та ще кількох «журналістів» звернувся слідчий СБУ у справі Мальцева з уже готовим текстом «характеристики» на підозрюваного. І ці «товариші» підмахнули ще й свідчення.
Фактично Ковальова підтверджує знайомство і співпрацю з таким собі «слідчим СБУ» у справі Мальцева. Судячи зі змісту підписаної Ковальовою і Ко «характеристики» на Мальцева, метою співпраці «групи журналістів» і «слідчого СБУ» є створення інформаційного фону, який забезпечить подальше утримання Мальцева під вартою.
Не виключено, що саме позначений Ковальовою «слідчий СБУ» за допомогою давніх зв’язків Ковальової і Ко в українських медіа, влаштував цькування Мальцева в мережі Інтернет.
Однак, який мотив Ковальової і Ко цим займатися?
Ні для кого не секрет, що в Інтернеті багато чого купується і продається. Але крім грошей, є ще одна річ, яка може стати замінником зелених американських президентів — це помста. А помста за гроші — це як банкомат, який крім готівки ще й видає оргазм.
За заявою в ООН від 28 березня 2025 року неправомірним переслідуванням Мальцева займався і продовжує займатися якийсь співробітник українського СБУ Євген Волошенюк, мотиви якого — особиста помста Мальцеву і цю помсту Волошенюк у воєнний час реалізовує за допомогою свого службового становища.
Чи так це — ми не знаємо, але точно можемо сказати, що у віслюків завжди є погонич.
Джерело газета «Нерозкриті злочини»