Наш співрозмовник Кім Борисович Каневський – Указом Президента України Заслужений журналіст України, головний редактор науково-популярного, літературно-мистецького та суспільно-політичного журналу «Вісник Грушевського», почесний член Національної спілки журналістів, науковець-філолог, художник-графік, автор книг – у тому числі й популярного видання «У країні «Журналістика» у співавторстві з академіком Мальцевим О. В. У минулому головний редактор ДержТВ, старший викладач кафедри журналістики ОНУ ім. Мечникова, доцент кафедри журналістики МДУ (Одеса), голова громадянської ради Головного управління МВС України в Одеській області, член колегії ГУМВС, член кадрової комісії.
— Кіме Борисовичу, чи знаєте ви академіка Мальцева особисто? Що ви можете сказати про нього, як про вченого?
Кім Каневський : Це знайомство відбулося, коли Олег Вікторович прийняв історичне, я вважаю, рішення — відродити журнал «Вісник Грушевського», заснований ще у ХІХ столітті самим академіком Грушевським – першим в історії президентом незалежної України та прихлопнутий Сталіним у 30-ті роки ХХ століття, для чого і запросив мене як головного редактора. А сам академік Мальцев був обраний головою редколегії цього унікального видання. Зрозуміло, цікавий він і як вчений, до видання праць якого мене залучали як літературного редактора. Працював я і у цьому напрямку тим більше охоче, бо редаговані матеріали були для мене надзвичайно цікаві і захоплюючі: дуже багато заодно почерпнув для себе.
А якщо говорити про нього, як вченого – мені пощастило брати участь у багатьох лекціях-розмовах академіка Мальцева, дискусіях, конференціях, симпозіумах континентального та міжконтинентального рівня, координувати та вести деякі з них. На мій погляд, це була справжня та дуже велика наука. Тим більше що саме так оцінюють його діяльність і вітчизняні, і зарубіжні імениті вчені. Таким чином, випади на його адресу типу « Псевдонаука » та «Лжевчений», щонайменше – смішні та безглузді.
— Чи ви чули коли-небудь, що Олег Мальцев підтримував Росію?
— Ні, я такого не чув. Натомість неодноразово чув від Олега Вікторовича дещо протилежне. У цьому плані мені достатньо знати, що – перебуваючи за кордоном і маючи інформацію про серйозні підозри на свою адресу, він повернувся до України. Які ще потрібні аргументи?
— Звинувачення на його адресу, на вашу думку – що це?
— Мені дуже складно, практично неможливо повірити у те, що обвинувачення, які йому інкримінують, можуть бути правдою. До речі, я дізнався про це тільки з «жовтої» преси, і спочатку взагалі не сприйняв серйозно. Мало що базікають в Одесі. Чого тільки не дізнаєшся. Колись ЗМІ повідомили, що «…на Пересипу лопнув Меридіан». Але коли цей матеріал багаторазово тиражувався у різних ЗМІ, переважно саме «жовтих», здалося, що це якийсь безглуздий сон. Традиційна для Південного Заходу вулична сенсація. І зараз іноді здається, що це жах, після якого хочеться прокинутися і сказати «Слава Богу, сон!». Насправді для мене ситуація – просто абсурдна.
— Незважаючи на явний абсурд, Олег Мальцев зараз під вартою. Можливо, ви хочете до сказаного щось додати, передати якісь слова підтримки чи побажання?
— Насамперед, підкреслю очевидний факт: сьогодні наша журналістика — це просто прохідний двір. До речі, колись академік Мальцев на цю мою репліку мене «заспокоїв»: сьогодні й у науці – те саме. Що аж ніяк не можна порівняти з тими великими і серйознішими завданнями, які завжди стояли перед журналістами. А їхнє надзавдання насамперед — формувати та стабілізувати умонастрої людей, а не підливати олію у вогонь, коли її треба гасити. Справжні журналісти завжди еліта — інтелектуальна, моральна та духовна. А цій жовтизні та їхнім наймачам, яку ще Чехов у XIX столітті називав «газетною шушерою», я бажаю прокинутися від цього сну, взятися за голову, засісти за історію, теорію журналістики та кримінальний кодекс. І зрозуміти, що так безкарно грішити нескінченно не можна. Презумпцію невинуватості у нас не скасовано. І навіть власники журналістського посвідчення не сміють поза судом оголошувати громадянина злочинцем перед читачем, слухачем і глядачем.
Та й судді помиляються. А щодо Олега Вікторовича… Звичайно, у величезному своєму житті я не відчував нічого подібного, що зараз переживає він. Але як літератор і читач, можу реконструювати цю ситуацію та постаратися зрозуміти — як її має сприймати людина. Тим більше, що в історії, і в літературі такі ситуації часто повторювалися, а закінчувалися вони зовсім по-різному. У тому числі тим, що обвинувачений виявлявся зовсім не винним. А винними виявлялися ті, хто постарався чи перестарався у підозрах.
Наскільки я знаю, академік Мальцев — людина спортивна, а отже, вольова, рішуча, цілеспрямована, яка знає собі ціну і вміє тримати себе у руках. Побажань у мене дуже багато, але є головне: у доброму здоров’ї йому дожити до того моменту, коли переможе істина. І добре б нам якнайшвидше зустрітися на волі. Є про що поговорити.
Джерело: науковий німецький журнал «Експедиція»
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та сторінку у Facebook.
Потрібна допомога журналістів? Пишіть: info@priboi.news