«Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними». — Марк Туллій Цицерон
За останні три роки Україна беззаперечно стала одним із головних фокусів світової уваги — і в політичному, і в гуманітарному, і в правовому контексті. Водночас будь-яка країна, що перебуває у стані війни, стикається з неминучими змінами — найчастіше не на краще — у сфері прав людини, зокрема через посилення адміністративного контролю.
Однак, у будь-якій державі цьому є законна противага—інститут адвокатури. У кожної людини своє особисте (і не без досвіду) ставлення до адвокатів. Але, як би там не було, зі своїми проблемами ми завжди йдемо до них.
Пропонуємо вашій увазі розмову з українським адвокатом, керівним партнером адвокатського об’єднання «DEFENSORES», доктором філософії, професором кафедри кримінального права і процесу НАУ Олександром Бабіковим.
У цьому інтерв’ю обговорили не лише стан правової системи України, а й долю німецького колеги — журналіста Сергія Енгельманна, якого вже понад шість місяців утримують в Одеському СІЗО без можливості внесення застави.
Олександре, добрий день. Перефразовуючи “Хрещеного батька” Маріо П’юзо: «один законник із портфелем може більше, ніж 100 невігласів з автоматами», — скажіть, на вашу думку, це твердження актуальне для України, яка вже три роки живе у стані війни?
Це було б можливим у державі, де Закон і Право дійсно щось важать. В Україні ж, де публічно заявляють, що «Конституція на паузі», а прослуховування адвокатських офісів стало ледь не рутинною практикою — погодитися з такою тезою складно.
Можна бути абсолютно правим, мати на руках аргументи, посилатися на практику Верховного Суду чи ЄСПЛ — і водночас бути просто не почутим. Якщо до війни ще якось вдавалося балансувати інтереси, то після початку повномасштабного вторгнення правові механізми фактично паралізовані, а судовий контроль у багатьох справах звівся до формального узаконення рішень, прийнятих стороною обвинувачення.
Чи є принципова різниця між роботою судової та правоохоронної систем до початку повномасштабного вторгнення 2022 року і після?
У перші місяці війни в українське кримінальне та процесуальне законодавство було внесено низку змін, спрямованих на зниження насамперед ролі судового контролю, а також за збором доказів. Важливо відзначити надане право під час воєнного стану заарештовувати людей і утримувати під вартою без права на заставу щодо нетяжких злочинів, розширено спектр застосування санкцій, що дають змогу вилучати майно і конфісковувати або передавати третім особам, без визнання вини судом.
Широкого застосування набула практика, коли необхідність накладення санкцій обґрунтовується матеріалами, доступ до яких адвокатам не надають, що позбавляє можливості їх спростувати та викрити в недостовірності цих відомостей.
Останнім часом у соціальних мережах часто говорять про порушення прав адвокатів і у нас складається враження, що адвокати в Україні стали «незручними» для правоохоронців. Як ви це оцінюєте?
У системі, що склалася, роль незалежного адвоката, який захищає свого клієнта, зважаючи на умови контракту та особисті переконання, викликає в багатьох державних інституціях неприйняття.
З метою дискредитації адвокатів у публікаціях як державних органів, так і громадських організацій, а також журналістів, адвоката часто асоціюють з його клієнтом, перекладаючи негатив на адвоката або адвокатське збідніння. Така політика спрямована на те, щоб обмежити право на захист, поставити тавро заздалегідь винного та нівелювати доводи захисту щодо виявлених фактів підробки, зловживань та фальсифікації доказів органами досудового розслідування.
Останнім часом активно обговорювалося питання позбавити адвокатів незалежності, встановивши за ними контроль з боку міністерства юстиції з правом здійснювати щодо адвокатів дисциплінарні провадження. Реалізація цієї ідеї буде кінцем незалежності адвокатури.
Адвокат, якому загрожує позбавлення ліцензії, не зможе сумлінно захищати клієнта, особливо у справах із політичним забарвленням, а також у тих, де правоохоронні органи хочуть продемонструвати свою ефективність. Така концепція не відповідає загальновизнаним стандартам адвокатської діяльності.
Як змінився порядок справ, з якими стикаються адвокати після початку вторгнення у 2022 році?
Від початку повномасштабних воєнних дій, наче «з рогу достатку» або «гриби після дощу» почали масово з’являтися справи про державну зраду, колабораціонізм та інші злочини проти національної безпеки. Таке явище певною мірою зумовлене самим фактом воєнного протистояння. Але аналіз обставин цієї категорії злочинів вказує на те, що багато хто з них не пов’язаний із заподіянням шкоди державі або національним інтересам.
Типовий образ «колаборанта»—це вчитель або рядовий службовець, який змушений був залишитися на окупованій території, працювати й жити там. Це бізнесмени, які виконували контракти на постачання звичайної цивільної продукції, що виявлялася в РФ. Багато справ, пов’язаних з організацією незаконного перетину кордону для чоловіків, які не бажали служити в армії.
Також можна відзначити цікаву тенденцію, яка хоча на перший погляд і не пов’язана з війною, але часові рамки її розвитку збігаються. Це лавиноподібне збільшення кількості справ, пов’язаних із підбурюванням до хабарів. Оскільки довести хабарництво посадовцям складно, правоохоронні органи «переорієнтувалися», і переважна більшість кримінальних справ у цій сфері—це затримання на гарячому тих, хто дає хабарі або пропонує їх. Секрет розкривається просто. Легко спочатку натякнути, запропонувати, і в умовах, коли людина не бачить можливості розв’язати свою проблему законним шляхом, йде на зустріч і пропонує хабар, а потім затримати її і «отримати медаль на груди».
Такі висновки можна зробити зі статистичної звітності правоохоронних органів. Навіть Національне антикорупційне бюро—спеціалізований орган, створений для боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, – «переорієнтувався» саме на такі справи, щоб показати видимість своєї ефективності. Як результат, більшість справ, скерованих ними до суду, стосуються злочинів, скоєних не те що ТОП-чиновниками, а навіть не державними службовцями.
Нам відомо, що Ви захищаєте німецького журналіста Сергія Енгельманна у так званій кримінальній справі вченого Олега Мальцева. Розкажіть, як його адвокат, у яких його утримують умовах і наскільки дотримуються його прав в Україні.
Справа Сергія Енгельманна, на мою думку, є яскравим прикладом зневажливого ставлення правоохоронних органів до прав людини та міжнародних актів у цій сфері.
Очевидний факт: незважаючи на те, що Сергій — громадянин Німеччини, тривалий час проживав у Казахстані, потім у Німеччині та не володіє українською мовою, усі процесуальні документи йому вручали українською мовою, а вимога захисту зробити переклад і залучити перекладача—викликали непідробне обурення. Нам довелося буквально «завалити скаргами» суд, прокуратуру, міжнародні організації із захисту прав людини і прав журналістів для того, щоб змусити вручити йому обвинувальний акт у перекладі німецькою мовою. Але навіть цю, здавалося б, просту і формальну дію, прямо гарантовану в ст. 6 Європейської конвенції та Кримінальним процесуальним кодексом України, не змогли виконати з дотриманням закону і вчасно.
Поряд із цим, найбільше здивування викликало саме звинувачення Сергію, в якому взагалі не вказано, що саме він зробив незаконного, кому заподіяв шкоду, які норми закону він порушив. Участь у відеоконференції, на якій обговорювали, як діяти в разі окупації Одеси російськими військами і що потрібно зробити для захисту себе та своїх близьких у разі появи груп мародерів, – це нормальна реакція на складні воєнні умови. Але розцінювати це як згоду на участь у збройному формуванні—повний абсурд.
Встановивши, що в діях Сергія склад злочину відсутній, ми подали клопотання про закриття справи до прокуратури і до суду про звільнення Сергія з-під варти. Тим паче, що навіть це безглузде обвинувачення кваліфікується як не тяжкий злочин.
Ігнорування доводів захисту і затягування судового розгляду з метою уникнення відповідальності за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності—очікувана реакція органів прокуратури, які, захищаючи «честь мундира», також не хочуть притягати до відповідальності прокурора, який допустив порушення права на захист Сергія.
Водночас ми не виключаємо, що дії прокурора, який за очевидних обставин невинуватості Сергія Енгельманна наполягає на бажанні продовжити його тримання під вартою, можуть бути спричинені тим, що він перебуває під тиском оперативних підрозділів СБУ, оскільки незадовго до цих подій один із громадських активістів міста Одеси викрив його поряд з іншими прокурорами Одеської обласної прокуратури на незаконному отриманні інвалідності 2 групи, що давала змогу отримувати соціальні виплати та уникнути мобілізації. І хоча історію «зам’яли», ми не виключаємо, що цей факт міг бути використаний для того, щоб державний обвинувач був більш поступливим і виконував вказівки «згори», не замислюючись про наслідки.
Водночас ми не втрачаємо надію і сподіваємося з часом домогтися справедливості для Сергія.
Нам відомо, що в грудні 2024 року було зламано сайт журналу “Світ бойових мистецтв” (World of martial arts), який належить журналісту Сергію Енгельману. Вам щось відомо з цього приводу?
Як пояснили мені IT-фахівці, згідно з даними самого веб-сайту, перша спроба входу була здійснена через акаунт, який належав головному свідку обвинувачення у справі. Друга спроба—вже вдала—була здійснена з облікового запису самого Сергія, при цьому, на той момент часу він уже 2 місяці перебував під вартою, а його телефон було вилучено під час затримання. Результатом такого злому сайту стала заміна офіційного прес-релізу про незаконне затримання Сергія в Україні на наклепницький пост про вченого Олега Мальцева. Надалі доступ до сайту вдалося відновити через німецьких колег Сергія.
Дякуємо Олександру за бесіду і бажаємо йому удачі в захисті нашого колеги журналіста Сергія Енгельманна.
Джерело: whiswh.com